Синдром біженця

Кожен українець сьогодні потребує підтримки, віри й любові. Експертка з нейроменеджменту Наталя Кадя дає рекомендації про те, що потрібно знати тим, хто шукає прихистку і тим, хто їм допомагає. 

Синдром біженця

В умовах фізичної загрози життю для здорової людини абсолютно нормально боятися, панікувати й постійно змінювати емоційний стан. У більшості людей, які вимушено втікали в іншу країну або місто від війни, природно може почати розвиватися «синдром біженця», який підсилюється, коли люди перебувають в оточенні іншихбіженців.
Симптоми «синдрому біженця»:
 відчуття безпорадності;
 підвищена дратівливість;
 спалахи агресії;
 пригнічений настрій;
 емоційна відстороненість;
 ангедонія — нездатність відчувати радість та задоволення;
 різкі коливання почуттів до «сторони, що приймає» — від безмежної вдячності до злості через їх благодійність.
Синдром біженця розвивається не у всіх, хто наважився на переїзд, це залежить від стану психіки кожної окремої людини.

ЯКЩО БІЖЕНЕЦЬ — ВИ
Спробуйте тримати в голові усвідомлення того, що люди, які вас приймають, не винні в тому, що з вами сталося. Вам допомагають люди так, як можуть, виходячи з особистих уявлень про те, що вам потрібно. Мінімізуйте свою невизначеність у побутових та організаційних питаннях через прямі запитання до сторони, що приймає. Зараз не час додумувати, здогадуватись, фантазувати. Як і до війни, про все важливе треба говорити вголос.
Пам’ятайте про різницю в культурі, побуті, звичках, сімейних ритуалах в країні, в іншій області. Намагайтеся з перших днів зрозуміти основні принципи й «закони» родини чи спільноти, в якій ви живете, і докладіть зусиль до того, щоб їх не руйнувати.

ВИ ПРИЙМАЄТЕ БІЖЕНЦІВ
Біженці — люди в абсолютно іншому психологічному стані, у порівнянні з людьми із мирного життя. Різниця не завжди помітна, але вона — величезна. Біженці, що втекли з країни, втратили можливість бути на Батьківщині в безпеці, будинок, авто, рідних людей, роботу, статус. Багато хто тікав з-під обстрілів, ракет і бомб.
Тому біженці можуть почуватись безпомічними й бути пасивними й апатичними.
Це реакція нервової системи на травматичну ситуацію.
Спостерігаючи таку поведінку — страх, агресія, загальмованість, — не сприймати на особистий рахунок і визначати як невдячність чи невихованість. Це неусвідомлене прохання про підтримку, співпереживання. Уявіть, що перед вами людина, якій фізично погано і їй дуже болить. Ви ж не будете від неї очікувати посмішки, витримки та активності?

Пам’ятайте, що ви не здатні уявити себе в ситуації, якої у вашому особистому досвіді не було. Це неможливо. Тому прогнозувати поведінку людини, яку ви прихистили, у форматі «Я б на твоєму місці вже…» — це недієва стратегія, яка призводить до неадекватних очікувань з вашого боку та до образ і відчуття несправедливості зі сторони біженця.

Вам не має бути соромно за те, що ви стали біженцем, рятуючи життя своє і своїх рідних. Так сталося, що вже мільйони українців роз'їхалися по всьому світу. Але ті, хто тимчасово не живе на Батьківщині, захищають свій фронт: українську ідентичність, культуру, працелюбність, стійкість, вміння піклуватися і бути вдячним.

Миру нам всім! Перемога за нами!

Матеріал опрацювали та подали працівники НМЦПССР
Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/5365-vid-vdiachnosti-do-zlosti-shcho-varto-znaty-bizhentsiam-ta-tym-khto-ikh-pryimaie