Синдром відкладеного життя

 Люди звикли відкладати багато своїх справ на завтра, очікуючи на те, що щось трапиться й ми точно почнемо це робити. Сьогодні люди, які очікують перемоги, закінчення війни, повернення додому, переживають за майбутнє (термін настання відсутній), перестали відчувати себе в реальності, планують жити і насолоджуватись уявленнями про майбутнє лише після війни, - мають синдром відкладеного життя.
Поняття «синдром відкладеного життя» ввів доктор псих. наук Володимир Серкін у 1997 році при вивченні жителів півночі — людей, які роками живуть ідеєю переїзду і вірять, що їхнє справжнє життя почнеться колись потім. Але цей час так і не наставав у більшості випадків.
Синдром відкладеного життя – це особлива форма сприйняття дійсності, перебувати в якій виснажливо для нашої нервової системи. Це сприйняття реальності, при якому людина вважає, що справжнє життя буде потім, після певного моменту все має кардинально змінитися на краще.
Це психологічний феномен, за яким людина постійно переживає за минуле чи майбутнє. Вона не може жити у проміжку тут і зараз. 
Така втеча від реальності є захисною реакцією психіки і допомагає нам пережити наслідки надмірно великого стресу війни та не хвилюватися з приводу того, що саме зараз ми приділяємо величезну кількість часу життя не тим речам, якими ми хотіли б займатися. Наш мозок намагається зняти емоційний тиск, вселяючи надію, що колись потім настане справжнє життя, яким ми зможемо насолоджуватися, а поки потрібно терпіти і чекати. Цей стан відкладеного життя може проявлятися по-різному. Інколи люди живуть із ним роками, навіть не усвідомлюючи, що в їхньому житті щось не так.
Його виникнення пов’язане із безліччю факторів, починаючи від наших рис характеру, закінчуючи спадковістю. Часто причиною такого стану є досвід минулого, коли батьки казали дитині: «Зробиш уроки — потім будуть веселощі, закінчиш школу — потім можна гуляти, університет закінчиш — потім можна насолоджуватися життям» або ж «Ти можеш відпочити тільки після виконаної роботи». Батьки нібито хотіли нас організувати на краще життя, змотивувати до дії, до успіху. На сьогодні батьківська фраза звучить як: «Ти можеш повернутися до звичного життя лише після закінчення війни».
Насправді, таке мотивування на «потім» може мати не лише позитивні, але й негативні наслідки - це постійне перебування в очікуванні якоїсь феєрії, яка так, можливо, і не відбудеться у житті. Вони будуть лише думати про майбутнє і чекати дива, що їхнє життя зміниться на краще, при цьому не роблячи для цього нічого.
Тому такі люди часто страждають на депресію (не вміють отримувати задоволення просто так), інколи самоізолюються (щоб не відволікатись думками), перебувають у стані невизначеності, безпорадності (губляться в думках).
Відчуття внутрішньої безпорадності - це такий стан, у якому людина не робить ніяких кроків для поліпшення свого становища. Характерним для цього є пасивність, відмова від дій, небажання щось змінювати на краще «Я не бачу сенсу щось робити, бо не контролюю своє життя і не можу бути впевненою у завтрашньому дні». Такими думками і пасивністю людина може нашкодити сама собі. 
Переважно, причинами такого стану є втрата контролю над своїм життям, втрата певної свободи, затяжний стрес, зневіра в собі та своїх діях, пригніченість.
Щоб надалі не руйнувати своє внутрішнє життя, свій звичний світогляд, варто навчитися справлятися з тим, що не можемо контролювати:
1.   Прийміть ситуацію такою, як вона є. Спробуйте розробити новий алгоритм ваших дій, опираючись на сучасні реалії.
2.  Намагайтеся продовжувати робити рутинні, побутові звичні для себе дії (те, що частіше робили до війни). За потреби розробіть свій графік на день та дотримуйтесь його.
3.    Контролюйте кількість власних витрачених зусиль; ставлення до інших; свої слова та емоції; свої вчинки та рішення; те, як ви піклуєтеся про себе.
4.    Робіть будь-які активні дії!
Під час довгого перебування в емоційній напрузі наш організм потребує «підзарядки» (відновлення), і для деяких людей це може бути обмеженням спілкування на деякий час.
Соціальне ізолювання може свідчити про емоційне виснаження, у відповідь на певну стресову подію.
Як допомогти собі в цій ситуації?
1.   Намагайтеся за можливості більше знаходитися на свіжому повітрі.
2.   Нормалізуйте свій сон та розпорядок дня.
3.   Робіть те, що приносить задоволення.
4.   Вживайте корисну та багату на вітаміни їжу.
Якщо стан небажання спілкуватися з людьми продовжується від тижня і більше, якщо ви не можете позбутися тривалий час від відчуття безпорадності — зверніться до спеціаліста по допомогу.
Людина із синдромом відкладеного життя постійно живе в очікуванні найкращого майбутнього, слушного моменту, не помічає, чим наповнені її дні та як вони минають. Спостерігає за «нормальним життям» інших ніби збоку. Вона щоразу відкладає чи навіть забороняє собі насолоджуватись приємними моментами (природою, книжками, манікюром, кавою на терасі та ін.).
До речі, не плутайте синдром відкладеного життя зі мріями. Коли ми мріємо — ми робимо якісь певні кроки, щоби це здійснити; синдром відкладеного життя — це коли ми намагаємося чогось досягти, але в принципі нічого не робимо, і те життя, у якому ми зараз перебуваємо, нас не влаштовує.
Як виявити синдром?
Насправді потрібно робити дуже глибокий самоаналіз, який дає змогу відкопати певні комплекси, які не дозволяють людині досягти власної мети, батьківські установки, які насправді були нав’язані вам в дитинстві. Правда деякі проблеми можна вирішити просто доклавши невеликих зусиль, а для деяких вам знадобиться тривалий час.
Пропонується техніка для самоаналізу.
Поділіть аркуш паперу на три колонки. У першій напишіть ваші мрії й цілі, які у вас були протягом кількох останніх років, але не збулися з якихось причин. У другій колонці — що ви робили для досягнення цих цілей. В третій - причини, чому, на вашу думку, ці цілі не здійснилися. Якщо в третій колонці ваші причини нагадують виправдання, типу «це не здійснилося, тому що в мене було мало часу», або «це не здійснилося, тому що мені заважали батьки» - це означає, що у вас синдром відкладеного життя.
Якщо ви розумієте, що ви страдаєте цим синдромом або ж схильні до подібного синдрому, запитайте себе: «Чи хочу я віддати ворогу своє життя? Адже якщо я не живу, то він мене вже переміг. Тобто я самотужки вписав себе у бойові втрати».
Часто після цього люди ніби прокидаються і розуміють, що не хочуть здаватися ворогу та віддавати йому своє життя. Проте якщо людина мала психологічну травму до війни, то нова реальність лише поглибить цю рану. Тому слід вчасно визнати це і звернутися по психологічну допомогу.
Як вийти з такого стану? Як подолати синдром відкладеного життя?
1.  Прислухайтесь до себе: відділіть мрії від симптомів «відкладеного життя»
2. Свідомо змініть таку життєву стратегію і приділіть більше уваги теперішньому моменту.
3. Проаналізуйте за допомогою запропонованої техніки сьогоднішню ситуацію, фактори, що вплинули на виникнення синдрому відкладеного життя.
4. Не відмовляйтеся від ваших планів на «після війни», а придивіться до них уважніше: можливо ви не помітили, що сьогодні вже можна взяти життя в свої руки й зробити максимум для досягнення своїх цілей та мрій.
5. Щодня приділяйте хоча б 15 хв. для досягнення планів і втілення цілей. Протягом дня, запитуйте себе: «Чи корисно для мене те, що я зараз роблю? Для кого це важливо?».
6.  Хваліть себе навіть за найменші зміни й за будь-який маленький успіх.
7.  Шукайте позитивні та щасливі моменти свого життя.
8. Цінуйте сьогодні час — якщо життя подарувало вам можливості, не втрачайте їх. Дійте відповідно до обставин.
9. Здійсніть хоча б одну свою мрію зараз.
Деякі ситуації синдрому відкладеного життя:
1.    «Хочу продовжити жити, але близькі мене не розуміють та засуджують».
Близькі можуть негативно реагувати на ваші трансформації. Адже вони не замовляли змін у своєму житті, їм і так було добре. Це їхня картинка світу, яка немає нічого спільного з вашою. Тому людина, яка схильна до відчуття провини, погоджуватиметься зі звинуваченнями. Це призведе до погіршення її психологічного стану.
Алгоритм дій у подібній ситуації:
- Обмежте спілкування з такими близькими людьми. 
- Якщо немає можливості в обмеженні, то уявіть, що ви в коконі. Всі слова, які летять у ваш бік, відскакують від його поверхні.
- Хваліть себе за те, що ви зробили сьогодні.
- Поговоріть з тим, хто вас підтримає у цій ситуації.
- Не доводьте свій погляд людині, як вас не підтримує, але вказуйте на свої кордони. Скажіть: «Мені не подобається, коли ти зі мною так розмовляєш. Не роби такого більше, будь ласка» або «Я зараз не готовий/-а підтримувати цю розмову». Цій людині потрібно зробити когось винним, зняти провину з себе. Це також можуть бути токсичні стосунки, які були задовго до війни.
2.    «Я у безпеці, але в мене розгубленість та апатія. Не знаю, як повернутися до життя».
Зазвичай у таких людей була ціль виїхати з території, де ведуться активні бойові дії. Далі лінія часу непродумана. Переїхали у безпечне місце, а що далі? Розгубленість, тому що немає наступної цілі.
Ваше завдання – відбудувати лінію часу (хронологію подій). Зазвичай це роблять за підтримки психолога.
Після цього спробуйте розробити невеликий план майбутніх дій: спочатку поставте ціль на найближчі пів години, потім ще на годину. Далі відновлюйте побут, соціальну, особистісну та професійну сфери в нових умовах.
3.    «Після переїзду не хочу виходити з дому. Зараз все не на часі. Житиму далі, коли закінчиться війна»
Люди, які залишилися в тому стані, що й у перший день війни, зазвичай агресивно реагують на бажання інших жити далі. Вони не сплять, не їдять, постійно читають новини та забороняють собі будь-які задоволення.
Ті, хто затримався в проміжній фазі. Вони ніби хочуть продовжувати життя, але щось постійно їх зупиняє та повертає на декілька кроків назад. Їм притаманне сильне почуття вини, ризик ПТСР, депресії та тривожних розладів - збільшується.
За допомогою опитувальника лікар може діагностувати проблему та скерувати до невролога чи психіатра. Спеціалісти призначать спеціальні медикаменти. Без них вийти з такого стану людина не може.

Матеріал опрацювали та подали працівники НМЦПССР

Джерело:
Viber група «Психологічна підтримка»: психологиня Галина Волошина, медична психологиня та травмотерапевтка Оксана Степанюк
https://tsn.ua/lady/news/obschestvo/sindrom-vidkladenogo-zhittya-yak-viyti-z-cogo-stanu-2045224.html
https://apostrophe.ua/ua/article/society/2022-01-10/myi-otkladyivaem-vse-na-potom-potomu-chto-schitaem-chto-u-nas-esche-200-let--psiholog/43346
https://elle.ua/otnosheniya/psihologija/sindrom-vdkladenogo-zhittya-pd-chas-vyni-shcho-robiti/