Поради від захисника України: комікс для дітей у воєнний стан

Міністерство освіти і науки розробило інформаційний комікс для дітей у воєнний стан – це збірка інформаційних порад для дітей та їхніх близьких.
«Через воєнні дії в Україні сьогодні діти позбавлені спокою, вільного неба над головою, а також навчання. Щоб допомогти найменшим українцям емоційно у найважчі хвилини війни та підтримувати патріотичний дух нашої нації МОН представляє авторитетні поради від захисника України», - зазначив Міністр освіти і науки Сергій Шкарлет.
Продовжуємо публікувати поради для дітей та їхніх близьких у межах інформаційного коміксу під час воєнного стану в нашій державі.
Порада № 1 «Слідкуй за своїм здоров'ям! Твоє здоров'я - найголовніший скарб для України!»

Порада № 2  «Гігієна ті фізичні вправи - запорука гарного самопочуття! Проведи для дорослих розминку на 10-15 хв, як на уроці фізкультури!»

Порада № 3  «Спитай у батьків, чим допомогти та яку користь ти можеш принести зараз для родини»

Порада № 4  «Будь уважним! Не чіпай незнайомі предмети на вулиці. Особливо іграшки та гаджети!»

Порада № 5  «Навчання – твоя найбільша допомога! Читай твори Т.Шевченка, Л. Українки, І.Франка та інших українських письменників. Вивчай напам'ять вірші про нашу Україну»

Порада № 6 «Разом зі своїм документом завжди тримай при собі листок з ім’ям, прізвищем і номерами телефонів рідних»

Порада № 7 «Обережно стався до почутого та побаченого - наступна порада. Інформацію варто перевіряти на офіційних джерелах, а також обговорювати з дорослими»

Порада № 8 "На вулиці не відставай від дорослих. Будь слухняним і пильним. Якщо хтось запитує тебе про щось – передавай запитання дорослим"

Порада № 9 "Якщо тобі страшно - говори з дорослими"

Порада № 10 "Сьогодні, незважаючи на теплу погоду, рекомендує залишатися у захищеному місці"

Порада № 11 "Бути обережним з повідомленнями, які приходять на телефон, адже вони можуть бути небезпечними"

Порада № 12 "Не забувайте мріяти, адже саме мрії допоможуть побороти страх і тривогу"

Порада № 13 "Прислухатися один до одного та не сперечатися"

Порада № 14 "Перебуваючи у безпечному місці з дорослими, саме час навчатися новим здібностям, а також вдосконалити уже здобуті навички й уміння"

Порада № 15 "Якщо ти злякався - це нормально. Поговори про це з дорослими, а також намалюй свій страх чи те, що тебе злякало"

"А чи знаєте ви, хто такий волонтер?"

"А ви знали, що людей, які безкорисливо допомагають, називають «янголами за покликом серця»?"

"Чим займаються волонтери під час війни?"

"Волонтер ділиться слушною порадою про добро та зло"

"Як потрібно ставитись до домашніх улюбленців? Адже вони зараз, як ніколи, потребують догляду і піклування!"

"Ми творимо добро своїми руками. Не тримайте образи та непорозуміння. Усміхнися близьким, друзям і тим, хто поруч, адже саме в такий спосіб ти даруєш частинку тепла й доброти"

"Намалюй, будь ласка, яким ти уявляєш добро"

"Ніколи не лінуйся робити добро. Намагайся бути веселим, радісним, чемним і слухняним. Навчатися, розвиватися та зростати добрим українцем – це той фронт, який ти оберігаєш"

"Дякую вам, що уважно мене слухали. Так, я мушу їхати до родини, якій потрібні ліки. А ти поміркуй про добрі справи, адже робити добро – обов’язок кожного з нас, домовилися?"

Спочатку порадами з дітьми поділився захисник України, згодом читачі познайомилися із волонтером, а тепер пропонуємо познайомитися із пілотом.

Матеріал опрацювали та подали працівники НМЦПССР
Джерело: https://mon.gov.ua/ua/news/poradi-vid-zahisnika-ukrayini-mon-rozrobilo-informacijnij-komiks-dlya-ditej-u-voyennij-stan

Психологічна резильєнтність в умовах тривалої війни

 Як імунітет допомагає організму опиратися захворюванням, так резильєнтність («пружність») допомагає людині протистояти дії стресу, дає змогу попередити вигорання, тривожні та депресивні стани.
Резильєнтність – це здатність впоратися зі складними життєвими подіями та відновитися після труднощів чи стресу. Вона захищає наше ментальне здоров’я від зовнішніх стресогенних чинників.
Якщо впустити на підлогу металеву кульку, з нею нічого не буде. Якщо впустити яйце, воно розіб‘ється. А якщо впаде тенісний м’яч, від удару об підлогу, він змінить форму, потім відновить її й відстрибне. Це і є резильєнтність.
На нашу резильєнтність впливає:
– доброзичливе ставлення до себе;
– здатність реалістично планувати;
– розвиток асертивних комунікативних навичок;
– плекання своїх цінностей;
– розвиток власної «системи ресурсу»;
– плекання надії;
– розвиток здатності вирішувати проблеми.
 
Зараз ми перед викликом тривалої і виснажливої війни. Ми перестали шукати відповідь на питання, допоки вона триватиме. Потрібно говорити про резильєнтність – психологічну стійкість у сценарії війни на виснаження. Про те, як нам гартувати витривалість – спроможність тривалий час попри усі виклики та випробування зберігати власні сили, наше психічне здоров’я, нашу надію і відвагу, щоби врешті вистояти, перемогти і відродитися…
Кожному важливо на «дистанції війни» вибудувати, наскільки можливо, регулярні «станції» поповнення основних ресурсів організму: відновлення водного балансу, енергетичного поповнення ресурсів (сон, їжа, фізична активність, соціальні активності, відпочинок і т.д.).
Тож, в першу чергу, нам треба опанувати мистецтво «швидкого і якісного відновлення». Відновлюватися треба вміти, цього треба вчитися, це наче навик занурення у ресурс – у психотерапії є навіть техніка під назвою «адсорбція ресурсів». Для цього важливе внутрішнє стишення і відкритість – вбирати, наповнюватися… 
Другий важливий аспект – чути себе і віднайти свій темп. Часом так хочеться «когось наздогнати чи перегнати», «бути героєм», «доказати» і т.п. І часом так непросто смиренно визнати межі своїх сил. Когось мучать докори: «Як я можу собі дозволити відпочинок, коли інші переживають такі труднощі…» Турбота про себе – це не егоїзм. Якщо ми не будемо турбуватися про себе, як зможемо турбуватися про інших? Нам потрібний мудрий і чутливий внутрішній командир усередині, який знає, коли час відпочивати і передати завдання іншим, яке навантаження є для нас нормальним, а яке непомірне. Тобто кожному варто знайти такий темп, який нам під силу, і який дозволяє «рівно дихати» і невтомно робити працю у довготривалій перспективі…
Третій аспект – зменшення зайвих витрат енергії. Готуючись до походу в гори, важливо не забути взяти у рюкзак усе необхідне, але водночас не брати нічого зайвого – бо це тягар, який забиратиме сили. Нам важливо не забути про найголовніше, але водночас «викреслити» з наших списків усе зайве, не обтяжувати себе другорядним, максимально спростити життя і, таким чином, зменшити витрати. Це так званий режим «економії енергії». Енергія безцінна – її не можна витрачати намарно. Нам треба берегти сили і мудро її витрачати. Адже перемагає не той, хто «кількісно» сильніший, а той, хто стійкіший, витриваліший і володіє вмінням правильно розподіляти енергетичний ресурс: пильнувати регулярне поповнення сил; добре відчувати себе і регулювати свій темп; мінімізувати марні витрати енергії.
Четвертий аспект витривалості у резильєнтності – готовність до труднощів. Варто жити без очікувань на швидке завершення страждань, бути налаштованим на довготривалі випробування, але водночас ніколи не полишати надії.
Готовність до труднощів – це не постійне переживання можливих найгірших наслідків, а вміти прогнозувати, планувати, бути готовими до різних можливих сценаріїв, і водночас тримати динамічний баланс та уміти жити та бути уповні присутнім «тут і тепер»…
Період війни – це не просто час, який треба пережити і дочекатися завершення. Ми не вибирали, щоби у ньому була війна. Але ми маємо вибір, що ще буде у ньому крім війни: чим ми наповнимо, як будемо діяти у відповідь, на чому зосереджуємо увагу, що дозволяємо собі бачити. Ми можемо дивитися на темряву безкінечно і жахатися нею, а можемо у цій темряві, як на нічному небі шукати зорі… А зорі ніколи не є такими ясними, як тоді, коли ніч найтемніша.
П’ятий аспект – практики. Всі компоненти резильєнтності мають стати «ритмічними», вони мають бути закріплені в режимі щоденних рутин, стати звичками, дисципліною щоденних практик.
 
Ключові складники резильєнтності.
1. Цінності. Ми можемо винести будь-які випробування, якщо усвідомлюємо, що у цьому є сенс, якщо пам’ятаємо заради чого усе це. Зв’язок з цінностями – це власне і є та внутрішня мотивація та стійкість, те невичерпне джерело натхнення». Для багатьох людей віра є головним джерелом сили.
2. Дія. Дія, що містить компонент праці і компонент турботи про віднову сил. Дія з турботою про інших. Дія, що включає вирішення тих проблем, які ми в силах вирішити. У довготривалій моделі резильєнтності ця дія має бути закріплена звичками – тоді нам легше її не забути, тоді готові робити її на «автопілоті». Тоді її виконання менше залежить від коливань мотивації і сили волі. Стійкість – це теж уміння тримати рівновагу – і вона теж у русі, вона теж у дії. Кожен раз, як «упали» – вставати. Без критики, нарікань, стогону, пошуку винних. Вставати і робити  хоч один наступний крок…
3. Корисне мислення. Наше мислення – це наша приватна розмова з собою. Коли у нас довга дорога, якість того про що ми думаємо - матиме значення. Що ми говоримо собі в цій довгій подорожі? Чи це є правдою? Чи це мудрі слова? І чи це справді корисне? І чи воно взагалі потрібне? Може краще помовчати, чи пісню співати? Чи повторювати короткі слова молитви чи слова мудрості? Важливо бути у цій подорожі з мудрими та світлими думками… І з тишею…
4. Регуляція позитивних емоцій. Емоції є важливим компонентом нашої системи сприйняття та регуляції енергії, уваги, поведінки. Вони допомагають виділяти важливу інформацію про середовище, належно оцінювати ситуацію та мобілізувати тіло на відповідну реакцію – втечі, нападу і т.д. Вони є свого роду «передачами», які теж переводять і пріоритизують енергетичні ресурси під певну ціль – боротьби, порятунку від небезпеки і т.д. Ми реагуємо емоційно не лише на безпосереднє навколишнє середовище, а також його «віртуальну репрезентацію» – у наших думках, у світі новин, історій і т.д. І це є можливістю, і водночас це може бути пасткою. Бо ми можемо «накручувати» себе і підтримувати свої емоційні реакції – неспинними думками, розмовами, інформаційними потоками і т.д. Відтак ми можемо відчувати постійну тривогу, злість, гнів, образу і т.д. А це загроза вичерпати усі сили, і часто недоречно, немудро. Тож так важливо нам уміти регулювати емоції, дотримуватися інформаційної гігієни, не носити в собі безперервно лють, навчитися відновлювати безпеку.
Регуляція емоцій – це теж про біль душі. Щоб могти нести великий біль війни, нам треба великі резервуари світла. Бо лише тоді, коли біль огорнутий світлом – він є таким, який можемо нести і залишатися у любові – а це так важливо не уподобнюватися ворогу, не бути поглинутим темрявою та ненавистю.
А ще позитивні емоції відновлюють, оновлюють, надихають, знімають напругу, розширюють бачення, вивільняють творчість. Це про культуру святкування життя - помічати і радіти усьому світлому. Відчувати вдячність.
5. Соціальні зв’язки. Будь-яка резильєнтність – це спільна стійкість – взаємно надихатися цінностями, разом крокувати, дарувати один одному добрі і світлі слова, і разом співати Пісню, і разом нести біль і разом святкувати життя. Сходження на високі вершини можливе лише злагодженою командою, де ми доповнюємо один одного, де ми «пов’язані» взаємною підтримкою та відповідальністю. Це коли хтось у тебе вірить.
 
Як і інші навички, резильєнтність можна розвивати.
1.    Подивіться на ситуацію під іншим кутом. 
Замість того, щоб вишукувати тільки суцільний негатив у ситуації, яка склалася, спробуйте пошукати способи здорового вирішення ситуації чи принаймні способи підтримати себе. Це дасть можливість переоцінити свої погляди, наважитись на позитивні зміни, почати цінувати прості, радісні моменти життя.
Для більш глибокого аналізу можете відповісти на такі запитання: 
Чи мої думки про цю ситуацію допомагають її вирішити? 
У моменти, коли я би не переживав/ла цих емоцій, як тоді я дивився/лася на цю ситуацію?
Які є сильні або позитивні сторони в мене або в ситуації, на які я ще не звернув/ла уваги?
Якщо вам важко самоаналізувати, уявіть, що спілкуєтеся з собою з позиції подруги чи друга. Що б ви сказали близькій людині, якби вона думала те, що ви зараз? Коли ми міняємо позицію на дружню, стаємо значно більш співчутливими, аніж коли даємо слово внутрішньому критику. 
2.    Зосередьтеся на тому, що ви можете контролювати або змінити. 
Іноді при зіткненні із труднощами нам здається, що ми наче збиваємося з ніг та не можемо за щось вхопитися, щоб втриматися «на плаву». Тим самим «рятувальним кругом» може слугувати повернення відчуття контролю. Тому знайдіть і зосередьтеся виключно на тих елементах ситуації, на які ви можете вплинути, якими ви здатні керувати. Це може повернути відчуття безпеки або кращої стійкості.
3.    Складіть «абетку ресурсу». 
Потрібно на кожну літеру алфавіту написати своє джерело задоволення. В результаті ви отримуєте список дій, які завжди покращуватимуть емоційний стан. Добре, якщо там будуть справи, які можна зробити одразу, а також більш складні, які потребують планування. 
4.    Ведіть щоденник станів та емоцій. 
Коли змінюється настрій, ставте все на паузу та запитуйте себе: «Яка думка пронеслася в мене в голові?». Спробуйте її сформулювати та проаналізувати.
5.    Ведіть щоденник вдячності». 
Записуйте у цей щоденник щодня 5-10 речень, за що ви вдячні за день.
6. Дійте.
Турбуйтесь про себе, задовільніть потребу у русі, сні та здоровому харчуванні. Прожити день без руху – це як отримати ін’єкцію депресанта, а депривація сну аналогічна добровільній евтаназії.
7. Зміцнюйте соціальні зв‘язки.
Люди – зграйні істоти. Безпека, яку ми відчуваємо від спілкування з собі подібними, позитивно впливає на роботу головного мозку. Особливо терапевтичним є персональне спілкування – воно суттєво більш корисне, аніж контакт у месенджерах.
8. Розвʼязуйте проблеми, а не уникайте їх.
Виклики та завдання – невід‘ємна частина життя. Що більше ми намагаємося від них відгородитися, то складніше їх подолати, коли ми зрештою з ними стикаємося. Замість того, щоб тримати проблеми за зачиненими дверима, їх треба випустити, вишикувати в чергу та поступово розвʼязувати.
9. Практикуйте майндфулнес та медитацію.
Практики усвідомленості тримають під контролем швидкість емоційних реакцій, допомагають втримувати цей контроль. Це відбувається завдяки вмінню зосереджуватися на відчуттях тіла, диханні та потоці думок без того, щоб у них занурюватися. 
10. Визначте власні цінності.
Складіть список цінностей, сформульованих за допомогою дієслів, це зробить їх більш досяжними та конкретними. Це допоможе вам визначити напрям руху, зрозуміти, куди прокладати шлях.
 
Ми стаємо психологічно стійкими, коли робимо вибір діяти резильєнтно і дисципліновано вправляємося у практиках. А це обов’язково передбачає регулярне осмислення, обмін досвідом і уроками. Довга дорога – змінює нас і на фініші ми можемо бути іншими. Війна показує, хто є хто, але, насамперед, у кому що є. І нам сьогодні важливо не забувати жити з націленістю на це «далі».

Матеріал опрацювали та подали працівники НМЦПССР

Джерела:

https://i-cbt.org.ua/resilience-endurance/?utm_source=newsletter&utm_medium=email&utm_campaign=vitrivalist_u_reziliyentnosti_yak_beregti_i_plekati_psihologichnu_stiykist_v_umovah_trivaloji_viyni&utm_term=2022-05-04
Група Viber «Психологічна підтримка»: матеріали інтерв’ю з президенткою УАКПТ Валентиною Паробій;  матеріали Галини Волошиної

Як проявити співчуття та підтримку в період кризи

Співчуття потребує кожен. Адже люди, які відчувають його по відношенню до себе, до інших, краще справляються з життєвими труднощами. Особливо ця якість потрібна тим, хто пережив травматичну ситуацію, хто став свідком військового вторгнення, хто тривалий час ховався від куль.
Співчуття - це природне почуття по відношенню до себе та інших, якість, здатна змінити на краще життя кожної людини. У психології співчуттям називають не стільки почуття, скільки поведінка, яка заснована на розумінні страждань – своїх або іншої людини. Співчуття означає здатність відчути біль і страждання іншої людини або живої істоти. Цією рисою характеру може мати тільки добра і чуйна особистість, уважна до оточуючих.
Усвідомлюючи причини і особливості дискомфорту, людина здатна усунути або знизити інтенсивність болю.
Відсутність співчуття або невміння його проявляти найчастіше призводять до проблем з оточенням і з самим собою. Якщо ви здатні співчувати іншим, значить, розумієте почуття інших людей. Це допомагає встановлювати міцні взаємини.
Співчуття – це вміння вислухати того, хто в біді. Коли людина розповідає про те, що трапилося і бачить, що її уважно слухають і переживають за неї, то проблема здається вже не такою страшною. В колі близьких і чуйних людей людина не відчуває себе самотньою, вона розуміє, що може розраховувати на підтримку і допомогу.
Проявити співчуття – це вислухати співрозмовника, зрозуміти його емоції. Для цього емоції доведеться пропустити через себе. Щиро співчуваючі люди переживають так само, як і той, кому це співчуття потрібно. Це вселяє в людину віру і допомагає їй забути тривоги. Співчуття робить людей добрими. Тобто співчуваючи іншому, людина допомагаю собі.
Щоб відчути біль і тугу іншої людини зовсім не обов’язково бути знайомим з нею. Для прояву співчуття не потрібні імена або прізвища, досить доброго серця і бажання, пориву прийти на допомогу тому, хто її потребує.
Співчуття потрібно кожному, але не всі можуть правильно проявляти ці якості. Найкраще це робити в таких формах:
1. Слова співчуття. Говоріть, що відчувати біль у важкій ситуації – це нормально, нагадуйте, що ви поруч і готові допомогти. Підтримка набагато корисніше, ніж згадка про те, що комусь гірше.
2. Похвала. Важливо говорити собі та іншим про хороші якості, досягнення. Це припиняє самоїдство і пошук винних, допомагає примиритися зі складною ситуацією, прийняти факти і не провалитися в розпач.

• Співчуття словами. Ця навичка всім зараз потрібна. Якщо у вас є родичі, друзі, знайомі, про яких ви думаєте зараз, за яких турбуєтеся, обов'язково напишіть їм! Мовчання близьких людей дуже ранить.
• Спочатку коротко і чесно назвіть причину з якої пишете або з якої пишете тільки зараз: «Переживаю за вас», «Весь час думаю, як ти, але не наважуюсь запитати».
• Використайте замість «Як ти?» інші запитання: «Як ситуація в цілому?», «Що у вас зараз відбувається?», «Що ти робиш зараз?», «Що плануєш робити далі?»
• Використовуйте активне слухання — це найкраща техніка для підтримки людини.
• Поділіться переживаннями – знімає тягар, напругу, відчуття, що ти не один.
• Просто слухайте, просто будьте поряд. Якщо людина відповідає однозначно і неохоче, не варто влаштовувати допит із пристрастю
• Підтримуйте і не знецінюйте. Для цього використовуйте фрази, що містять у собі турботу і віру в найкращий результат подій: «Сил тобі все це пережити!», «Бережи себе! Я вірю, ти впораєшся!», «Дорожу тобою і вірю, що це божевілля скоро закінчиться!». Для віруючих: «Бережи тебе Бог!», «Молюсь за вас!».
• Запропонуйте допомогу. Залежно від ступеня близькості людини, якій ви пишете і вашої рішучості допомогти, можна запитати: «Що я можу зробити для тебе?»
• Позначте перспективу. Домовтесь, що ви на зв'язку і вам можна зателефонувати або написати, якщо буде така потреба. Підкресліть, що це не «разова акція» і ви готові бути поряд. Навіть якщо людина не напише, думка про те, що ви поруч є підтримуючою.

НЕ ВАРТО
- Вдаватися у дискусії про причини того, що відбувається. Зараз не місце і не час. Поговоримо про це через кілька років, після того, як усе закінчиться... або взагалі не поговоримо.
- Довго та драматично розповідати, як погано вам. Навіть якщо це так. Людині, яка перебуває у стані ще більшого стресу, це не принесе полегшення, лише роздратування чи почуття провини.
- Намагатися вилікувати гумором. У кращому випадку зроблять зауваження: «Знаєш, нам тут не смішно».
- Знецінювати переживання співрозмовника фразами: «Не переживай/не панікуй/не засмучуйся!», «Я вже думав, все набагато гірше»
- Приймати на свій рахунок агресію. Злість - логічна реакція в сьогоднішніх умовах. Листування в інтернеті або телефонна розмова стає віддушиною. Як реакцію можна відповісти: «Я розумію, що ти злишся і маєш на це право». І далі фраза-підтримка.
Але за жодних обставин не ображайтесь, не виправдовуйтесь, не проявляйте агресії!
Пам’ятайте - не можна надмірно занурюватися в страждання інших людей. Важливо вміти зупинитися і не завдати шкоди собі чужими нещастями. Крім того, унаслідок постійного співчуття особистість відчуває свою слабкість, потребу в сторонній допомозі. Подібні люди не здатні жити своїм самостійним життям, їм завжди потрібна підтримка з боку. Постійне співчуття стає причиною того, що ви не зумисне перешкоджаєте  усвідомлення відповідальності за власні дії страждаючої людини.
Тому важливо не просто вміти співпереживати, а й відчувати межу, коли потрібно захистити себе від чужих емоцій, щоб не завдати собі шкоди.
Коли ви відчуєте, що надто близько приймаєте чужі переживання, пробуйте стримувати емоції. Не варто занурюватися в чужі проблеми.  Підтримуйте людину, переконуйте її, що вона не одна. Але рішення для ситуації їй потрібно шукати самій; вчіться концентруватися і повертатися в початковий стан, коли розумієте, що потрапляєте в чужі проблеми. Переривайте розмову, поки не відчуєте, що здатні нормально розуміти
ситуацію.
Для підтримки необов’язково пропускати крізь себе негативну енергетику. Вислухайте, але не переживайте надмірно сильно.
У той час як співчуття може більше схилятися до дії, щоб полегшити чиюсь біль, емпатія означає, що ви намагаєтеся зрозуміти перспективи, рішення і мотивацію людини для своїх дій.
Завдяки емпатії ми відчуваємо підтримку і можемо надавати її іншим.
Емпатія – це здатність розуміти емоційний стан іншої людини та співпереживати їй. Разом з тим ми ніколи не відчуваємо те саме, що відчуває інша людина.
Емпатична підтримка – це про те, що я розумію тебе, твої емоції і зараз тут з тобою. Емпатія потрібна для того, щоб комунікувати зі світом, постійно оновлювати інформацію про те, що відбувається, і розуміти, коли треба надати допомогу. Якби ми не відчували емпатії, кожен робив би що хотів – у нас не працювали б жодні соціальні норми чи правила.
Коли бачимо людей, які сильно емпатують іншим, ми можемо помилково вважати їх дуже добрими та милосердними, думати, що вони дуже людяні. Але такий рівень співпереживання може бути занадто деструктивним для цієї людини. Коли емпатії занадто багато, ми не можемо з нею впоратися. Надмірне занурення в почуття іншої людини може бути небезпечним і сигналізувати про те, що ми самі маємо багато переживань, з якими так і не розібралися. Тому емпатія без негативних наслідків повинна
мати чітку межу, за яку ми не переходимо.
Якщо ми хочемо розвинути в собі емпатичне розуміння інших людей, нам потрібно насамперед розібратися зі своїми емоціями.
1. Зрозуміти відчуття. Знайдіть в інтернеті перелік емоцій, роздрукуйте його або запишіть на аркуші. Ознайомтесь з ними і спостерігайте за собою. Це дає можливість зрозуміти себе, описати свої емоції іншими словами, окрім «добре», «погано» чи «нормально».
2. Активно слухати. Активно слухайте людину і будьте з нею тут і зараз. Намагайтеся почути, про що людина говорить. Можете переказувати її слова, повторювати фрази, уточнюючи, що співрозмовник відчуває. Так людина розуміє, що її чують.
3. Вправа «Кам’яне обличчя». 

У вправі беруть участь дві людини. Одна говорить про свої переживання, ділиться ситуацією, яка викликає в неї емоції, а друга при цьому має повністю блокує будь-які емоційні вирази обличчя. Виконання – 3 хвилини, після цього – зворотній зв'язок: визначте, як почувалися той, хто говорив і не відчував емпатії, і людина з «кам’яним обличчям».
4. Вправа «Дивитись в очі 4 хвилини».
Експеримент Артура Аарона - люди мають чотири хвилини дивитися одне одному в очі. Зазвичай його проводять з незнайомцями. Якщо протягом чотирьох хвилин дивитися в очі іншій людині та бути активно включеним, це переповнює почуттями.

Матеріал опрацювали та подали працівники НМЦПССР
Джерела:
https://www.sablinatz.com/post/%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%B2%D1%87%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F-%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BC%D0%B8-%D1%8F%D0%BA-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%8F%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%B8-%D1%83%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C 
https://pyrogiv.kiev.ua/spivchuttya-shho-ce-take/
https://www.the-village.com.ua/village/knowledge/simple-words/287257-ya-postiyno-spivperezhivayu-inshim-scho-take-empatiya-i-chomu-tse-ne-zavzhdi-dobre

Пам'ятка та рекомендації для налагодження сну

 Спілка психотравматологів України підготували пам'ятку з рекомендаціями та техніками для налагодження сну

Тут техніка "Прогресивна релаксація": https://trevog-bolshe.net/video/relax

Матеріал опрацювали та подали працівники НМЦПССР

Джерела: https://www.facebook.com/groups/psyua/permalink/2143856062456256/

Як зберегти себе у важкий (воєнний) час

 Події останнього часу завдають багато тривоги, переживань, відчуття невизначеності. Але для людини важливо не забути події та відчуття, не заблокувати емоції, а прожити свій стан.

Існує 5 стадій горя, втрат та життєвих змін, які ми повинні пройти.

1 стадія - ЗАПЕРЕЧЕННЯ. «Не може зі мною такого статися!» Нам складно сприймати скрутні ситуації.

2 стадія - ЗЛІСТЬ. «Я ненавиджу. Тут небезпечно та страшно. Я хочу спалити реальність, у якій таке відбувається» - це думки в голові. Тут головне – спрямовувати негативну енергію на корисні справи, а не на близьких людей.

3 стадія – ТОРГ. Ми починаємо «домовлятися» про те, на що не можемо вплинути. «Якби я поїхала, то цього не сталося» або «Треба було не їхати, а залишатися вдома». Але ми вперто продовжуємо торги і виходимо на шлях до відчаю та безпорадності, а іноді знову до агресії.

4 стадія – ДЕПРЕСІЯ. Продовження стану безпорадності. Потрібно проаналізувати, чим можемо «тут і зараз» допомогти собі та близьким людям. Починаємо виконувати та ставити галочки. Чим більше з'являтиметься виконаних справ, тим більше зростатиме почуття контролю над власним життям.

5 стадія - ПРИЙНЯТТЯ. Після проходження всіх етапів ситуація вбудовується в досвід, і життя триває далі.

⠀Складнощі виникають, коли на якомусь етапі відбувається злам. Обставини, що швидко змінюються, змушують негайно реагувати на них, не залишаючи нам шансу зупинитися, поплакати або позлитися. Під таким тиском у психіки немає можливості пережити подію. Тоді бажане полегшення не приходить: або життя зупиняється в моменті травми, або ж стрес посилюється, що впливає на психічний і фізичний стан людини.

Під час тривалого перебування в емоційній напрузі, організм потребує підзарядки (відновлення), і для деяких людей це може бути обмеженням спілкування з людьми на деякий час - бажання самоізолюватися від суспільства, усамітнитися. Соціальне ізолювання може свідчити про емоційне виснаження як відповідь на стресову подію.

Щоб вийти із такого стану, потрібно:

 якомога більше перебувати на свіжому повітрі;

 нормалізувати свій сон та розпорядок дня;

 робити те, що приносить задоволення;

 вживати корисну та багату на вітаміни їжу.

Якщо відсутність бажання спілкуватися з людьми триває від тижня та більше, то краще звернутися до фахівця за допомогою.

Коли в організмі людини починає вироблятись надто велика кількість адреналіну (гормон стресу) - вона відчуває наростання паніки та посилення гніву. Це проявляється через часте серцебиття, звуження судин, розширення зіниць. Головне завдання у цій ситуації – якомога швидше знизити рівень адреналіну в крові. Діяти «тут і тепер» - пережити стрес.

Що можна зробити для послаблення рівня стресу?

1. Кричіть. Стримування негативних емоцій шкодить психічному й фізичному здоров'ю. Гнів, страх, агресія найкраще випустити через звук: кричіть у подушку або наберіть ванну і кричіть у воду – так ваші вигуки не будуть чутні іншим людям, якщо ви не хочете нікого лякати

2. Малюйте відчуття чи напишіть лист. Випишіть на папір усе, що турбує єдиним потоком. Пишіть, доки рука не втомиться. Таким чином, ви звільнитеся від емоцій, що давлять. Або намалюйте два малюнки: на одному зобразіть те, що відчуваєте зараз і те, як би ви хотіли себе почувати

3. Заміна кольору. Визначте якого відтінку ваші негативні емоції, а потім уявіть, які почуття ви хочете замінити. Наприклад, страх на спокій, тривогу на відчуття безпеки, страх на довіру до світу. До кожної емоції прикріпіть подумки колір. Далі уявіть, що на видиху ви виводите негативні темні емоції, а на вдиху впускаєте спокійні позитивні.

4. Рутинні справи та турботи. В стресовій ситуації нашому мозку потрібний якийсь «острівець» сталості: щоденні ритуали та турботи. Інакше психічне та фізичне здоров'я буде під загрозою. Тому варто намагатися продовжувати жити у своєму розкладі: не забувайте про ранкові процедури, догляд, харчування, фізичні вправи.

5. Внутрішня робота. Розкажіть про те, що вас турбує, близькій людині. Проаналізувавши свою проблему вголос, ви доберетеся до кореня своїх проблем і знайдете вихід із ситуації.

Щоб зберегти себе в цей важкий період:

1. Усвідомте свої почуття та визнайте їх. Ви маєте право відчувати злість, ненависть, розпач та агресію. Це нормальна реакція на ненормальні обставини. Дозволяючи собі відчувати та визнавати емоції – ми даємо душі відчуття СПРАВЕДЛИВОСТІ.

2. Сформуйте чіткий план на день. Щоб не провалюватися в безодню невизначеності та страхів – потрібно чітко знати ЩО потрібно робити, НАВІЩО і ЯК! Плануйте свій день, але не ставте довготривалі цілі;

3. Дайте собі час нічого не робити. Іноді зовсім немає сил та енергії. Хочеться плакати та лежати. Дайте собі час на це. Побудьте в цьому стані стільки, скільки потрібно, а потім знову вставайте та починайте ЖИТИ.

4. Допомагайте тому, кому важче, ніж вам. Це дає відчуття своєї стійкості та потреби, зберігає самооцінку і не дає «розклеїтися». Сенси- створюють реальність.

5. Мрійте та вірте! Це теж про нові сенси. Це те, що змушує рухатися вперед, не дивлячись ні на що.

6. Користуйтеся та підтримуйте почуття гумору. Якби не мемчики, веселі відео тік струму – важко б нам було жити в інформаційному медіапросторі. Саме гумор допомагає пережити та переварити цей тяжкий момент нашого життя. Гумор знизить стрес та паніку

7. Підтримуйте одне одного. Як ти? Що нового? Ти не один! Тебе є кому підтримати!

8. Звертайтеся за допомогою: фізичної, моральної, психологічної. Просити це не про слабкість, це про визнання того, що ти просто ЛЮДИНА і маєш право на підтримку.

9. Залишайтеся в будь-якій ситуації ЛЮДИНОЮ. Гарна фраза: Війна закінчиться, а нам потім доведеться з собою жити далі.

10. У будь-якому випадку спіть або допомагайте організму відпочити.

11. П'ємо воду – «вимиває» гормони стресу.

12. Робіть інформаційні паузи від перегляду новин.

13. Обіймайтеся. Це заспокоює та надає сили.

14. Навчіться розвантажувати розум і заспокоюватися:

• визнайте страх - це те, що потрібно приймати – це нормально;

• виявляйте співчуття - подбайте про свої стосунки з іншими (через бесіди, практики медитації);

• практикуйте медитацію - спостерігайте за відчуттями занепокоєння в тілі і розглядайте їх як хмари, що приходять і йдуть;

• думайте про взаємозв'язки - наше виживання залежить одне від одного, і коли ми відчуваємо відповідальність , взаємозв'язок розуміється як мудра істина;

• навчіться відволікатися - у будь-якій непростій ситуації будьте спостерігачем: не зліться, не залучайтеся до ситуації емоційно, спостерігайте за тим, що відбувається без засудження;

• знаходьте час для себе – використовуйте будь-яку можливість поміркувати про своє життя, знову оцінити добрі дрібниці та зв'язок з близькими людьми.

Матеріал опрацювали та подали працівники НМЦПССР
Джерела: http://surl.li/bvgqc
http://surl.li/bvgqf
http://surl.li/bvgqc
http://surl.li/bvgqg
http://surl.li/bvgqj
http://surl.li/bvgqm

Як наша психіка переживає війну?

 Люди сьогодні повинні зберігати адекватний психічний стан, щоб допомагати собі і тим, хто цього потребує. Наше завдання — забезпечити сильний тил для передової.
У перші дні війни стан у всіх був приблизно однаковий —шоковий. Сталось те, чого ми не очікували. У нас не було достатньо побудованих нейронних ланцюгів на те, щоб переживати війну. Цей стан регресує психіку. Він переводить її з високого функціонування до дуже базових реакцій виживання. Ми хочемо або бігти, або битися, або завмираємо.
Багато українців відчули згуртованість, а це відбувається, коли стан людей приблизно однаковий, і всі відчувають одне одного, бо знають, як почувається сусід. Він так само не знає, що робити. Це групові емоції. Але також у кожного є свої індивідуальні реакції.
Людини сьогодні може перебувати в трьох станах:
 Стан повної безпеки. Коли перебуває далеко від лінії фронту (умовно Львів, Варшава, Ужгород). Польща — це абсолютна безпека, бо це країна НАТО, Львів — це умовна безпека.
 Стан помірної тривоги. Коли ми, наприклад, у Києві, чуємо роботу ППО, навколо є реальна небезпека. Тіло під стресом і виснажується.
 Критичний стан. Близький до травматичного, наприклад, коли ракета влучила в будинок.
Деструктивні стани — ті, що тривають занадто довго. Навіть шок є нормальним і корисним, якщо він проходить. Тривога є корисною, якщо вона переходить в інші стани — у страх, депресію, в дію, потім у радість і так по колу. Якщо психічне життя завмирає — це не добре.
Динамічний стан — це позитивний стан. Ми можемо відчувати тривогу, страх, прочитавши якусь новину, але ми знаємо, що це закінчиться, що потім буде новий день, і ми зможемо щось зробити.
Продуктивні стани — це стани повернення собі контролю загалом. Війна — це руйнація. І вона руйнує не лише цегляні будинки, зв’язки між родинами, друзями, але й наш внутрішній світ.
Під час таких складних ситуацій і коли людина пережила травму, будь-який стан є нормальним. Будь-що, що трапляється з людиною, — це її реакція і відповідь, яка еволюційно формувалась мільйони років, і яка захищає людину: бігти, завмирати або битися. Це адаптивна реакція організму. Тяжкий стрес, паніка, страх, тривога потрібні, щоб вижити.
Проблема може виникати тоді, коли ці стани починають дезадаптивно впливати на людину, коли вона не може їх опанувати, коли вони є неконтрольованими. І коли стрес є тривалим і гострим. Ми можемо витримувати певну кількість стресу, але коли його забагато, то нервові тканини перенапружуються. Адаптивна система людини не справляється із станом і виникає травма.
У кожного є своя межа стресостійкості. Але коли стрес продовжується надто довго, виникає гострий стрес, який може призвести до гострого стресового розладу. Якщо це триває занадто довго і виходить за рамки, починається посттравматичний стресовий розлад. Його можна продіагностувати не одразу, а через три місяці після травматичних подій.
Це постійний стрес тривоги, що гасить в організмі здатності боротися. Думки про те, що зараз дуже тривожно, постійно курсують по мигдалевидному тілі, і ми відчуваємо знесилення і тілесне заціпеніння.
Щоб постійно не перебувати в стані тривоги, нам потрібно намагатися виходити з цього стану. Його треба відчути, зрозуміти, усвідомити, прийняти і намагатися виходити двома способами. Або вниз в тіло, або вверх в розум, а ще краще одночасно.
Вниз в тіло — це коли тривога надто сильна, коли снаряд влучив у дім поруч чи тривають бої, і ненормально навіть говорити, що комусь не страшно чи хтось не відчуває тривоги. Ні, всім лячно, і це нормально. Але треба намагатись цей стрес розряджати. Є багато вправ, але потрібно пам’ятати по три основні — дихання, обмацування себе та напруження м’язів.
Дихання — потрібно глибоко дихати, і видих має бути довшим, ніж вдих. Довгий вдих на 4 секунди, і довгий видих наче через соломинку, і ви будете відчувати, як потроху розслабляєтесь.
Обмацування тіла — це тейпінг. Коли ви в тривозі, то наче забуваєте про те, що є тіло. Воно ніби німіє, і це не добре. Треба намагатися згадати про те, що ви тут і зараз і тіло все ще живе. Тому варто масувати себе або постукувати, і це полегшує стан.
Напруження і розслаблення м’язів. Якщо ви тремтите і не можете перестати — це стан, близький до шокового. Треба почати тремтіти ще більше, і це поверне контроль над тілом. Коли людина затиснута, варто попросити її затиснути одну руку на 10 секунд, а потім розслабити, потім другу руку, а потім обидві. Після цього — ноги по черзі, ноги разом і все тіло.
Спосіб «вверх в розум» — для людей, які за лінією фронту, але тривожаться. Тривога є безоб’єктною. Її варто довести до страху. Тривога — це щось всеохопливе, а страх — конкретне, з чим можна щось зробити. Це може бути страх за дітей, або за те, що не буде їжі, або за мародерів, і це вже конструктивний страх.
Це основні превентивні способи, щоб у населення не вироблялися посттравматичні стресові розлади. А загалом є статистика: у 60-70% людей не формується ПТСР. У психіки вистачає ресурсу жити далі, осмислити те, що сталося, і прийняти це. Тому не варто шукати у себе зайвих симптомів: психіка вас береже, вона знає, що робити, треба їй довіряти.
Посттравматичні стани — це найважчі стани. Бувають такі феномени, як постійно негативні думки або настрій без змін в іншу фазу. Наприклад, гіперактивність, спонтанна агресія, втеча від спогадів-тригерів, або навпаки — постійне вторгнення спогадів. Це все може минути за тиждень, людина може адаптуватися за два/три тижні. Але є межа — три місяці, тоді варто звертатися по допомогу. І одним із найкращих інструментів, яким може кожен користуватись, щоб допомогти собі — говорити, не тримати в собі. Можна просто зателефонувати на гарячу лінію і виговоритися, не контролюючи свої слова. Якщо вас щось турбує, то краще комусь подзвонити.
Що людині заважає бути ефективною, продуктивно працювати?
1. Фоновий стрес.
2. Тривога є фоновою і не має об’єкту. Добре було б зрозуміти, через що ви тривожитесь. Якщо через те, що місто в облозі, то з цим нічого не зробити. Можна виїхати. Якщо тривога за близьких, можете розробити план і їм допомогти.
3. Відчуття провини. Мовляв, вони воюють, а ми сидимо в тилу і наша робота неважлива, ми незначні. Це знецінення себе, відсутність почуття цілісності з тими, хто обороняє державу, і відчуття зв’язку з ними.
Дуже важко відчути, що ви щось зробили, якщо просто переказали гроші на фонд. Однак фонди стараються фотографувати набори, наприклад, снайперські гвинтівки, які вони придбали. Це додасть відчуття, що ось ваш внесок, ви його бачите. Якщо є можливість, то можна і предметно допомогти: комусь щось купити, втішити, поговорити.
Провина — біль у тілі. Коли комусь боляче, то ми теж це відчуваємо. Якщо думати про це з іншого боку, то це удар по самооцінці, бо ви нічого не можете з цим зробити. А людина звикла жити з відчуттям, що вона може завжди щось з чимось зробити.
Але є і користь від розчарування у собі. Це допомагає усвідомити, ким ви є насправді. Війна застала всіх кимось. Наприклад, військові, які не воювали, були довгий час не залучені, а сьогодні це наші герої. Тому йдеться про приведення поглядів про себе до реальності, і так, це травматично і проблематично, але коли ви розумієте, хто ви, то починаєте приносити користь і зростати. Йдеться про посттравматичне зростання. Коли завдається травма, розбивається те, що було, є шанс відбудувати його ще краще. Наприклад, Харків відбудують, і він стане кращим, ніж зараз.
Провина може бути адекватною або не дуже адекватною. Це залежить від виховання і генетичних умов. Провина може бути перебільшеною. Провина є ідеалом себе, своєї поведінки, яким я себе бачу і уявляю. Якщо я себе уявляю суперлицарем в обладунках, але ним не є, то це не збіг з реальністю. І буде боляче.
З провиною ми нічого не можемо зробити. Це відчуття можна прожити, можна дозволити йому бути, запросити до себе в гості, поговорити з ним і зрозуміти його, і це найважливіше. Якщо не закриватися від того, що воно хоче сказати, це буде точкою для зростання. Провини неможливо позбутися, її можна зрозуміти, щойно починаєте її чути, слухати, говорити про неї з іншими людьми. Коли люди будуть масово це обговорювати — буде легше.
Не варто концентруватися на пошуках, як позбутися почуття провини. Зараз найкраще, що може зробити кожен, — це радикально чесно подивитись на свої можливості.
Звісно, не завжди реально робити те, що хочеться, та можна спробувати домовитись з почуттями і все ж не бути в стані завмирання, а обрати собі колію та по ній іти.

Матеріал опрацювали та подали працівники НМЦПССР
Джерело: https://dou.ua/lenta/articles/yak-nasha-psihika-perezhivaye-vijnu-dou-live-z-psihoterapevtom-edgarom-sobolyevim/?fbclid=IwAR1NZgBhhet5nZ2RitrpCoW-NikIYKExd66LTw8VkqaE9EArf1QEL4tTijw 

Про створення груп супервізійної підтримки

 Державна наукова установа «Інститут модернізації змісту освіти» та громадська організація «Маленьке серце з мистецтвом» розпочинають проєкт Прошколу, в якому будуть працювати супервізійні групи підтримки педагогічних працівників, які будуть безкоштовно проводити сертифіковані психологи один раз на тиждень на платформі ZOOM.

Щоб взяти участь у супервізійній підтримці потрібно зайти на канал в телеграмі, де будуть розміщені оголошення про час та спеціалістів: https://t.me/+CSay1ph6SJxjNDk0

Детальніше у листі ІМЗО

Синдром біженця

Кожен українець сьогодні потребує підтримки, віри й любові. Експертка з нейроменеджменту Наталя Кадя дає рекомендації про те, що потрібно знати тим, хто шукає прихистку і тим, хто їм допомагає. 

Синдром біженця

В умовах фізичної загрози життю для здорової людини абсолютно нормально боятися, панікувати й постійно змінювати емоційний стан. У більшості людей, які вимушено втікали в іншу країну або місто від війни, природно може почати розвиватися «синдром біженця», який підсилюється, коли люди перебувають в оточенні іншихбіженців.
Симптоми «синдрому біженця»:
 відчуття безпорадності;
 підвищена дратівливість;
 спалахи агресії;
 пригнічений настрій;
 емоційна відстороненість;
 ангедонія — нездатність відчувати радість та задоволення;
 різкі коливання почуттів до «сторони, що приймає» — від безмежної вдячності до злості через їх благодійність.
Синдром біженця розвивається не у всіх, хто наважився на переїзд, це залежить від стану психіки кожної окремої людини.

ЯКЩО БІЖЕНЕЦЬ — ВИ
Спробуйте тримати в голові усвідомлення того, що люди, які вас приймають, не винні в тому, що з вами сталося. Вам допомагають люди так, як можуть, виходячи з особистих уявлень про те, що вам потрібно. Мінімізуйте свою невизначеність у побутових та організаційних питаннях через прямі запитання до сторони, що приймає. Зараз не час додумувати, здогадуватись, фантазувати. Як і до війни, про все важливе треба говорити вголос.
Пам’ятайте про різницю в культурі, побуті, звичках, сімейних ритуалах в країні, в іншій області. Намагайтеся з перших днів зрозуміти основні принципи й «закони» родини чи спільноти, в якій ви живете, і докладіть зусиль до того, щоб їх не руйнувати.

ВИ ПРИЙМАЄТЕ БІЖЕНЦІВ
Біженці — люди в абсолютно іншому психологічному стані, у порівнянні з людьми із мирного життя. Різниця не завжди помітна, але вона — величезна. Біженці, що втекли з країни, втратили можливість бути на Батьківщині в безпеці, будинок, авто, рідних людей, роботу, статус. Багато хто тікав з-під обстрілів, ракет і бомб.
Тому біженці можуть почуватись безпомічними й бути пасивними й апатичними.
Це реакція нервової системи на травматичну ситуацію.
Спостерігаючи таку поведінку — страх, агресія, загальмованість, — не сприймати на особистий рахунок і визначати як невдячність чи невихованість. Це неусвідомлене прохання про підтримку, співпереживання. Уявіть, що перед вами людина, якій фізично погано і їй дуже болить. Ви ж не будете від неї очікувати посмішки, витримки та активності?

Пам’ятайте, що ви не здатні уявити себе в ситуації, якої у вашому особистому досвіді не було. Це неможливо. Тому прогнозувати поведінку людини, яку ви прихистили, у форматі «Я б на твоєму місці вже…» — це недієва стратегія, яка призводить до неадекватних очікувань з вашого боку та до образ і відчуття несправедливості зі сторони біженця.

Вам не має бути соромно за те, що ви стали біженцем, рятуючи життя своє і своїх рідних. Так сталося, що вже мільйони українців роз'їхалися по всьому світу. Але ті, хто тимчасово не живе на Батьківщині, захищають свій фронт: українську ідентичність, культуру, працелюбність, стійкість, вміння піклуватися і бути вдячним.

Миру нам всім! Перемога за нами!

Матеріал опрацювали та подали працівники НМЦПССР
Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/5365-vid-vdiachnosti-do-zlosti-shcho-varto-znaty-bizhentsiam-ta-tym-khto-ikh-pryimaie

Почуття провини трансформуємо у ресурсність

 Багато українців за межами України, які емігрували, зараз відчувають величезну провину за те, що в безпеці й добробуті, що не воюють, що не знають, чим допомогти. У психології цей стан називається Почуття провини або «травма того, хто вижив» - деструктивне. Воно змушує знецінювати власні переживання, паралізує волю, заважає діяти. Психологиня Леся Ковальчук ділиться досвідом, як трансформувати почуття провини у ресурсність та ефективність.

Визнайте і проявіть свої почуття. Не знецінюйте власні переживання. Не порівнюйте власний біль із болем тих, хто знаходиться зараз під обстрілами. Якщо вам хочеться плакати — плачте. Відчуваєте ненависть — випустіть її в екологічний спосіб. Постукайте п’ятами об підлогу, побийте подушку, зробіть пробіжку.
Бути в безпеці та в комфорті — нормально. Це не зрада. Коли ви в безпеці, у вас з’являється ресурс на те, щоб бути корисними й допомагати іншим. У кожного — своя місія. Наприклад, місія мами — врятувати генофонд нації.
Війна відбувається не лише на полі бою. Незалежно від того, де ми знаходимося, у кожного з нас є можливість наближати перемогу в той чи інший спосіб.
Майте почуття міри. Одна справа — бути в безпеці, інша — постити у соцмережах фото ресторанів, курортів та іншого «свята життя». Це може поранити почуття тих, хто зараз ховається у бомбосховищах чи втратив близьких.
Будьте гідним амбасадором України. Кожен, хто зараз виїхав за кордон у пошуках безпечного місця, представляє нашу країну. Україна зараз — всесвітній тренд, взірець гідності й мужності. І від кожного біженця, кожного емігранта зараз залежить, яка думка про Україну формується у пересічних європейців. Робіть все, що в ваших силах, аби формувати позитивний імідж країни.
Не зловживайте допомогою. Біженцям зараз допомагає весь світ. Прості європейці жертвують власним комфортом, часом, фінансами, аби надати нам з вами гідний прийом. Важливо, аби ми не зловживали їхньою гостинністю. Беріть стільки одягу (їжі тощо), скільки вам необхідно зараз. Не бійтеся, що «потім» не буде. Закони життя непорушні. Якщо ми проявляємо вдячність і людяність — світ завжди повертатиметься до нас світлою стороною. 
Накопичуйте ресурс. Коли війна закінчиться, на кожного, хто повернеться додому, чекатиме багато роботи з розбудови нової України. Зараз саме час вчитися тих стандартів і цінностей, на яких ми хочемо відбудовувати нашу країну.
Дійте. Активна допомога — найкращі ліки проти почуття провини. Якщо ви нещодавно прибули до іншої країни, за можливості долучайтеся до будь-яких робочих груп та ініціатив з допомоги Україні. Якщо ви живете за кордоном давно і вже встигли інтегруватися, ви можете розпочати й власні ініціативи. Це може бути збір коштів на допомогу ЗСУ та біженцям серед колег і сусідів, поширення правдивої інформації про війну, організація мітингів на підтримку України.
Підтримуйте український бізнес. У Європі та США діє багато «слов’янських» магазинів з товарами зі Східної Європи та колишнього СРСР. Обирайте товари саме українських виробників. 

Матеріал опрацювали та подали працівники НМЦПССР
Джерело: https://osvitanova.com.ua/posts/5370-vid-travmy-toho-khto-vyzhyv-do-resursnoho-stanu

Медитативні практики

 Пропонуємо вашій увазі декілька медитативних практик, які можна застосовувати у своїй діяльності з учасниками освітнього процесу, а також у власному житті.